Останнім часом думаю про те, що ми часто кидаємось з крайності в крайність. То пацифістично місяцями стоїмо на Майдані і "нічо не робим", то прославляємо героїв з передка, які "хоть шось роблять" на Закарпатю.
Я вважаю, що Майдан треба сприймати цілісно. Як феномен у якому все має значення і "ліхтарики з канапками" і "дівчата з бруківкою" і священики з рюкзаками і потужний вилив духовості через мистецтво Майдану, співи прекрасних артистів, жінок з ножами і багато чого іншого. Все воно має своє значення і одне без іншого не дало б того результату, який ми маємо нині. Без ліхтариків з канапками ми не навчились би волонтерити і уникати непотрібних провокацій. Без Самооборони і Правого Сектору ми не навчились би захищатися. Без артистів ми не могли б годувати свого духа, який вистояв тоді, коли було дуже страшно. Без славня і молитви не було б благословення в справі, яку почала групка євроентузіастів.
Кожен у свій спосіб будував те, що будувало всіх і тому ми отримали шанс стати вільною країною. Не треба вбивати його перенаголошеннями одних аспектів і нівелюванням інших. Хай Господь нам допоможе знайти вірний шлях.
Немає коментарів:
Дописати коментар