Свідома участь у весільній учті

Мт 22:1-14

Євангеліє нинішньої неділі малює нам досить строгу ікону Царства Небесного. Передусім - царство є весіллям, тобто святкуванням. Це надзвичайно сильний образ - життя, як святкування. Церква від початків готувала вірних саме до цього євхаристійного виміру відносин із Богом. Ми - покликані на весільний бенкет мали б передусім бути вдячними за удостоєння участі у учті Сина Небесного Отця.

Друга перспектива ікони Царства - ми потрапили туди абсолютно незаслужено. Ми, як грішники, запрошені до участі у учті Сина лише тому, що справжні гості - люди, яких Отець Небесний вважав своїми друзями - виявились невдячними настільки, що стали вбивцями і самі зазнали побиття і знищення. Свідомість цього має бути особливою підставою до вдячності і радості. І знову тут церква вчить нас у своїй літургійній традиції цієї подвійності - кожне богослужіння (а особливо богослужіння добового кола) з одного боку нагадує нам про нашу грішність, а з іншого дає виразну перспективу вдячності за оновлення в статусі друзів Сина чере хрещення.
Третя перспектива - відповідальність за незаслужену участь у учті Сина. Ніхто не може мати жодного оправдання за "пасивну" участь у весільному бенкеті. Честь друга Сина Божого вимагає активної участі у весіллі - відповідного одягу, знання застільного етикету і взагалі знання того, що ти там робиш. Кожен із нас, не лише фахівці-богослови, має вміти співати весільних пісень, знати життя Сина, вдчувати себе членом родини Небесного Отця. Не лише "до церкви сходити", "свічечку поставити", "дитинку похрестити". Треба бути готовим відповісти господареві не лише на питання "де твоя одежа?", але і на питання "шо ти тут взагалі робиш?"