середу, 28 травня 2014 р.

Жива парохіальна літургія

Впроваджуючи нову стратегію розвитку УГКЦ глава і отець її блаженіший Святослав опублікував пастирське послання із назвою "Жива парохія - місце зустрічі з живим Христом". Оскільки одним із дуже важливих аспектів життя парохії є саме літургійне життя, дозволю собі висловити кілька міркувань саме щодо цієї стратегічної ділянки.
Від початків існування церкви молитовні зібрання становили її осердя. Саме там у молитовному предстоянні лицю Господньому відбувались проповідування Слова, звершення Таїнств і харитативна діяльність церкви. Особливо в 4-му столітті літургійне життя церковних спільнот у римській імперії, яка обрала шлях християнства розвинувся особливий тип обряду, який сучасні науковці називають "парохіальним" або "катедральним".
Особливостями цього типу молитовних зібрань християн були декілька основоположних принципів, які визначали практично все - його структури, текстуальне, уставне та богословське наповнення. Донині цей парохіальний обряд до певної міри перестав існувати, змінений пізнішими і не особливо призначеними для парохій формами та змістами.

Храмовий простір
Передусім належить сказати кілька слів про храмовий простір. Він, практично від побудови типового візантійського храму - св.Софії у Константинтполі - не змінився. Храм поділявся як і зараз на три частини - притвор, наву та святилище - яким відповідав тричастинний поділ катедральних богослужінь. Так, у притворі звичайно, очікуючи приходу предстоятеля, молились довгі антифони вечірні та утрені. Їх число різнилося від трьох до восьми, залежно від того святковим чи щоденним було богослужіння, причому у свята їх було менше. У наві відбувалась прославна та проповідницька частина богослужіння, причому предстоятель займав особливе місце посередині храму - амвон -, подібно до сучасної літургії слова при звершенні архиєрейської літургії. Такі амвони, до речі буде сказано, у галицьких церквах можна було зустріти аж до 17-го століття, хоча тоді їх використовували більше співці для виголошення прокіменів та алилуаріїв та для старозавітних і апостольських читань. Основним прославним елементом богослужіння у наві як і нині на архиєрейській літургії слова був спів трьох антифонів - перший із приспівом "Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас", другий із приспівом "Єдинородний Сине", третій антифон із змінним тропарем відповідно до тижня або свята. У святилище ж клир входив лише на заключну частину богослужінь - славословну (чи словесну) жертву - якою були прошення диякона (мирна та прохальна ектенії) та дві заключних молитви предстоятеля перед жертовником. Особливо важливими при звершенні богослужінь були входи - малий із притвору до нави храму та великий із нави до святилища. Вони були вираженням самосвідомості церкви, як спільноти святих, яка перетнула часові межі - молитва у притворі як образ спільноти святих старого завіту очікуючої приходу Христа, молитва у притворі як образ церкви святих, започаткованої народженням, життям, смертю, воскресінням Христа, молитва у святилищі, як образ церкви святих звершеної вознесінням, праворучсидінням та заступництвом Христа за світ перед Його небесним Отцем - все це як одне літургійне святкування. Важливим у цих входах було теж явління церкви у її динаміці, церкви, яка прямує до небесної батьківщини.
На жаль, цей парохіальний тип літургії був замінений більш статичними богослужіннями монашого походження, які зазвичай не передбачали навіть участі предстоятеля, а відтак і входів з притвору до нави та з нави до святилища. Акцент із активного співу антифонів більше був зміщений на медитативне рецитування псалмів. Взагалі літургія стала більш статичною, і вимагала пасивного слухання ніж активного співу. Наприклад, у сучасному уставі є передбачені вечірні і утрені без входів навіть тоді, коли їх провадить священик. Таке було б просто немислимим у парохіяльному богослужінні. Динаміка - передумова цього богослужіння. Якщо хочемо серйозно думати над парохіяльним обрядом, то переосмислення самої церквобудови має бути початковим кроком у цьому напрямку. Катедральна чи парохіяльна літургія має свою логіку і ця логіка пов'язує її окремі елементи в одне ціле. 

Діалогічність парохіального богослужіння
Богослужіння парохій давнього візантійського обряду виходило із "партнерського" діалогізму. Заспіви протопсалта та приспіви народу були скомпоновані таким чином, щоб максимально уможливити вірним участь у богослужінні. Більшість приспівів вірні знали напам'ять, а довші тропарі протопсалти кількаразово співали перед тим, як їх мали повторювати вірні. Щось подібного використовує у своїх богослужіннях молодіжна спільнота "Тезе". Протопсалти, які носили з собою книги, зачитували псалмічні вірші, на які вірні відповідали співом приспіву. Якщо парохія була досить великою і могла дозволити собі два хори, приспівів на одному антифоні могло бути два і більше. У кожному разі, спільноту постійно тримали у молитовному напруженні спонукаючи відповідати на заспіви протопсалта. Короткі приспіви і тропарі дозволяли розлогіші мелодії. 
Сучасні довгі серії стихир, переплетені із псалмічними віршами чи розлогі канони, які змінюються кожного дня з одного боку збагачують богослужіння різноманіттям тематик, з іншого натомість боку забирають безпосередність спільнотного співу, яка походить від можливості вивчення тексту напам'ять і співу по пам'яті. Перевагу антифонного співу дуже наглядно можна помітити на прикладі таких частин сучасної утрені як "Бог Господь" та "Пісня Богородиці" на яких церква оживляється і підспівує і навпаки активність зменшується тоді, коли починається спів стихир чи канону. Довші піснетворчі тексти, щоправда, досить добре функціонують як сталі частини богослужіння такі як "Ангельський собор".
Особливо літургійне спілкування із клиром - предстоятелем та співслужителями - виходило із діалогічності - кожному антифонові передувала молитва предстоятеля, яка, через виголос задавала тон антифону не лише музично, але і богословсько. Вірні, чуючи молитву священика чи єпископа, відповідним чином налаштовувались на сприйняття віршів та приспівів антифону і потверджуали це своїм "Амінь". Кожна ектенія завершувалась молитвою предстоятеля, яка "набирала дійсності" завдяки потвердженню її народним "Амінь". Предстоятель, таким чином, трактувався як "речник" молитовної спільноти, уповноважений говорити в її імені і отримати схвалення на сказане ним через "Амінь" спільноти. Це дуже важливий елемент саме активної участі вірних у богослужінні - свідомість того, що вони відповідають за сказане священиком і постійно стверджують свою згоду із текстом мовленої молитви, бо молитви, які священик мовить є не якимись магічними формулами, доступними лише йому, а молитвою усієї церкви, тобто всіх вірних, зібраних у храмі.
Саме тому мовлення тексту молитов вголос, а не лише вирваних із контексту молитви виголосів, є одним із найважливішим кроком оновлення літургійного благочестя живої парохії. Ці молитви називають "тайними" не тому, що вони приховані від вух церкви, а тому, що вони втаємничують, малюють образ дійсності так, як це висловлює молитва херувимської пісні "херувимів тайно являючи". Не приховано, а таїнственно, бо суть тайного у літургії церкви - являти.

Використання візуальних символів
Парохіальне богослужіння передбачало використання візуальних символів у контексті літургійного обряду. Для богослужінь добового кола це були передусім обряди запалення світла та приношення кадила. Для Божественної Літургії - урочисте внесення євангеліара на амвон чи дарів у святилище. У контексті катедрального обряду вони були притаманні більше єрусалимському типові богослужінь. Світло, як символ Христа, який просвічує серця вірних, сприймалось через обряд запалення ними світла своїх свічок від вічної лампади у святилищі. І важливим тут було не просто запалення світла у храмі, а саме свічок чи лампад, які вірні принесли з собою - активна участь вірних у богослужінні.
Кадило, як чуттєвий образ чогось приємного  був знаком приємності наших молитов небесним Отцем. Кадили при цьому саме престіл (подібно як на Літургії Передосвячених Дарів), наголошуючи на жертовному вимірі кадила, а не цілу церкву (як у сучасному богослужінні) як "вияв поваги" до спасенного у Христі світу. Цей другий аспект кадіння є похідним від основного і першого - кадило належить Богові, а нам і усьому світові через нашу участь у Христі.
Ці візуальні символи, на жаль, теж було втрачено для сучасного богослужіння через заміщення його монашим, яке в принципі не передбачало обов'язкової участі предстоятеля. Все ж без оновлення цих візуальних символів у їх давньому вигляді такий піснеспів як "Світло тихе" ніколи не постане у своїй повній красі. Йому повинен передувати виголос "Світло Христове просвічує всіх!". Так само і під час кадіння престолу, не лише один раз вірш "хай возноситься молитва моя як кадило перед Тобою" у контексті загального стихослов'я, а кількаразове повторення цього вірша як на Літургії Передшеосвячених Дарів. Неспішне кадіння престолу із акцентом на унікальності цього літургійного жесту поряд із кадінням решти церкви і вірних.

Логічна чи магічна?
Літургія, якою ми молимось логічна чи магічна? Іншими словами, чи мають якесь значення для нас слова, обряди, дії кожного із присутніх у храмі, чи вона діє незалежно від нас? Із джерел давньої парохіяльної літургії ми знаємо, що кожен крок, рух, жест, слово були спрямовані на розуміння тої дійсності, яка зараз відбувається у храмі і також на те, щоб це розуміння постійно поглиблювати, втаємничуватись. Саме тому у цих джерелах приявна здорова логіка послідовності літургійних жестів та "співпраця" (іншими словами літургія) усіх присутніх. У парохіяльній літургії ніхто не мав права бути невтаємниченим. Невтаємничених просили вийти із храму тоді, коли починало звершуватись таїнство. Саме таїнство, а не магія. Таїнство, тому, що вірні розуміли те, що з ними відбувається через досвід активної участі, хоча й висловити цей досвід можна було лише символами, які перевершують слово. А все ж слово завжди ішло укрок із образом. Символ супроводжувався спробою логічного пояснення. Це те, що мало б лежит в основі оновлення парохіяльного богослужіння - пошук і відновлення втрачених зв'язків між словом і образом у яких вірний знаходить можливість досвіду Христа, який тут і тепер спасає Собою світ.

Парохіальна літургія?
Цих кілька рядків пишу для того, щоб продовжити дискусію щодо оновлення давнього катедрального обряду, яка була започаткована і серйозно провадилась ще перед революцією 1917 року і відновилась західними дослідниками такими як о.Хуан Матеос. Будь-яке оживлення літургійного життя на парохіях передбачає також готовності робити його по-справжньому, керуючись принципами парохіального типу богослужінь.
Богослужіння сучасних візантійських церков було остаточно сформованим у монашому середовищі афонських монастирів без огляду на його використання у парохіях. Хід богослужіння як також і його богословська тематика, особливо щоденних богослужінь пристосовані радше до монашого аскетизму із особливим покаянним акцентом заледве чи буде придатним для живої молитви сучасної парохії. Чи не настав час пошуку альтернативної парохіальної молитовної практики до затвердженої випадковою публікацією венеційського друкаря гібридної катедрально-монашо-константинопільсько-єрусалимської "візантійської" традиції?

пʼятницю, 23 травня 2014 р.

Літургія Слова у словацькому греко-католицькому Літургіконі «Трьох Янів» 1986 р.



свящ.Василь Рудейко, д-р.богослов’я
Літургія Слова у словацькому греко-католицькому Літургіконі «Трьох Янів» 1986 р.
Літургія Слова як частина євхаристійного богослужіння церков візантійської традиції безсумнівно належить до однієї із найважливіших і має цікаву та доволі загадкову історію. Основною проблемою осмислення цієї, як і інших частин візантійського богослужіння є те, що основні джерела найдавнішого пласту євхаристійних літургій церков візантійської традиції на сьогодні є невідомими. Найдавніший основний документ – кодекс Барберіні 336 – походить із 8-го століття і являє вже більш-менш у сучасному вигляді сформовану структуру Літургії слова.[1] Поряд із іншими науковими дослідженнями цієї частини божественної літургії, основоположною і надалі, здається, вважається праця о.Хуана Матеоса, опублікована, початково як серія статей, а згодом як монографічне дослідження.[2] Саме внаслідок популяризації здогадок Матеоса,[3] щодо розвитку візантійської структури Літургії Слова, у практиці певних церков візантійської традиції відбулись спроби реформ цієї частини літургії, [4] одна з яких була втіленою у оновленні літургікону словацької греко-католицької церкви у 1986 році.

Катехизм УГКЦ — свідомий чи несвідомий крок до літургійної реформи?



Василь Рудейко
Катехизм УГКЦ — свідомий чи несвідомий крок до літургійної реформи?
Описуючи у пункті 540 богослужіння добового кола, творці нового катехизму УГКЦ “Христос — наша Пасха” подають наступне: “У нашій Церкві існує практика семиразової молитви протягом доби. Цей звичай ґрунтується на словах із Псалмів: «Сім раз на день я Тебе хвалю за Твої присуди справедливі» (Пс. 119 (118), 164). До такої молитви заохочує і святий Василій Великий: «щоб і для нас щодень було за правило: сім разів на день славити Бога». Основою і змістом цього молитовного правила є книга Псалмів, поділена на катизми, що переплітаються з іншими моліннями: гимнами, стихирами, тропарями, кондаками, прокіменами, єктеніями тощо. Ці семиразові моління, а саме: Вечірня, Повечір’я, Північна, Утреня з Першим часом, Третій, Шостий і Дев’ятий часи – містяться в богослужбовій книзі під назвою Часослов”.[1]

Оновлення літургійного благочестя в УГКЦ у світлі повернення до джерел



свящ.Василь Рудейко
Оновлення літургійного благочестя в УГКЦ у світлі повернення до джерел

Літургія Церкви, її молитва, завжди є намаганням поєднати час, впровадити час у вічність. Збираючись на молитву Церква не лише згадує минуле, час, коли Господь інтенсивно діяв у життя конкретних людей, народів і самої церкви, вона намагається актуалізувати ці події для тих, які тут і тепер зібрались задля живого досвіду присутності Ісуса Христа, який сам запевнив своє перебування там де Його вірні збираються в Його ім’я. Під цим оглядом кожне літургійне зібрання є намаганням повернутись до джерел, чи радше до Джерела, яке, згідно із словами Євангелія б’є у тому, хто прийняв Слово Боже.
Молитва Церкви, яка складається із великого різноманіття досвідів зустрічі з Богом, яка несе ісповідування Його величі, благості і любові передусім повинна підлягати критичному переосмисленню саме у контексті повернення до своїх витоків, якщо ми хочемо достойно сприймати її, інтерпретувати та робити її нашим власним досвідом тут і тепер.
Для української греко-католицької церкви (УГКЦ), яка розпочала своє інституційне існування від моменту укладення унії у Бресті 1596 р., дуже  важливим було збереження її літургійної традиції, єдність із її витоками. Майже третина всіх артикулів, які єпископи вислали до Риму, як передумову укладення унії, присвячена літургійним питанням.[1] Оскільки ця церква географічно, але також культурно та політично, була на межі двох світівСходу та Заходу, у її реформаторських ідеях та їх аналізі не потрібно недооцінювати питання власної ідентичності. Щоб краще зрозуміти підґрунтя літургійних рухів, які там виникали, треба коротко окреслити кілька історичних аспектів.

Час і простір християнської молитви



Василь Рудейко, доктор богословя
Час і простір християнської молитви
Третій розділ другої частини катехизмуХристоснаша Пасха” (далі К-УГКЦ) присвячений оглядові християнського розуміння літургійно-молитовного часу та простору у візантійській традиції.[1]
Моїм завданням не буде переповідання структур чи розділів із цієї частини катехизму, ані навіть не рецензія тексту, хоча така, безперечно, мусить існувати, якщо ми віримо у можливість покращення і хочемо підтримувати цей текст живим і доступним для вірних сьогодення. Радше основним своїм завданням я бачу окреслення розуміння літургійного часу і простору у історично-богословській перспективі. Також я хочу вказати на подальші виклики, які цей катехизм ставить перед богословами УГКЦ.

“І слово стало ... текстом”. Роздуми про оновлення літургійної традиції УГКЦ



д-р Василь Рудейко

І слово стало ... текстом. Роздуми про оновлення літургійної традиції УГКЦ

Літургія починається, живе і звершується Словом. Словом Бога, яким Він “багато разів і багатьма способами” (пор.Євр. 1.1) звертається до своїх людей, як також і словом людини, її відповіддю Богові,бо поки люди можуть приступити до Літургії, необхідно, щоб були вони покликані до віри й навернулися(КСЛ, 9).[1] Зустріч Слова Божого з людською дійсністю перетворюється у досвід Бога в Його величних ділах, якими Він провадить світ до спасіння. Дійсність спасительного досвіду Бога є вічною і, як така, сприймається людиною через літургійне святкуванняоспівування цього досвіду і ділення ним із поколіннями. У такому святкуванні досвід слова Божого набуває вселенського виміру і уможливлює вічне причастя його, перетворюючись у потік живої води, яка відживляє, оновлює але також і творить і ви-словлює нові досвіди.[2]
Все ж інколи це слово, особливо у літургійному контексті, тяжить до перетворення у текст. Як і чому це стається?

Служіння архиєрея у богослужбах добового кола



Василь Рудейко, доктор богослов’я
Служіння архиєрея у богослужбах добового кола[1]

Хто хоч один раз побував на Божественній літургії, котру очолює єпископ, архієпископ, митрополит чи патріарх не міг не зауважити іншості цього богослужіння від звичних парохіяльних служб навіть на великі Свята. Літургія починається урочистою зустріччю єпископа, облаченням його в літургійні одежі посеред церкви, благословеннями на різні сторони світу і урочистим входом в святилище, який відбувається не на початку літургії, як це звичайно роблять священики, але під час співу третього антифону, коли звичайно відбувається обхід (бо входом це назвати важко) з Євангелієм. Навіть сам храм переображається для служіння архиєрейської літургії. На місці звичного для наших церков тетраподу встановлюється особливе підвищення з єпископським сідалищем – амвон. Єпископа супроводжує повний церковний причет: священики, диякони, піддиякони. Богослужіння переповнене святковими піснеспівами, різноманіттям літургійних одеж та дійств.

середу, 21 травня 2014 р.

Поцілунок миру - проблема літургіки чи еклезіології?



Поцілунок у біблійній традиції відігравав надзвичайно важливу роль і в принципі мало відрізнявся від нашого традиційного сприйняття поцілунку. Зокрема, якщо говорити про поцілунок у контексті вітання (бо Святе Письмо знає також пристрасні поцілунки закоханих, а також поцілунки рабом частин одягу чи тіла господаря), то, як і в нас колись, основним його значенням його було передання своєрідного досвіду родинності і близькості. Його вважали звичним жестом привітання між членами родини при зустрічі (Лук.15:20) чи розлуці (Діян.20:37), а також для виявлення тісних приятельських стосунків (своєрідне запрошення у сім’ю: Лук.7:45). Поцілунок могли супроводжувати обійми (бажання показати єдність, спорідненість), покладення руки або голови на плече (символ повної довіри до того, кого вітаєш). Відмовити комусь у поцілунку при зустрічі могло означати і сприймалось також як своєрідний жест дистанції до людини, недовіри, небажання бачити його серед своїх родичів.

вівторок, 20 травня 2014 р.

Панахида за живу людину



«Панахида за живу людину»
за требником № 633, церковного музею в Тифлісі.[1]
«Після закінчення вечірні і повечі­ря священик одягається, диякон кадить. Після звичайного начала:
Прийдіте, поклонімся...
Господи, почуй молитву мою...
Прокімен
Голосом моїм до Господа візвав...
Почуй мене в правді Твоїй.
Співці те саме.
Дух Твій благий виведе мене на землю праву.
Народ: Почуй мене в правді Твоїй...
Слава... Почуй мене ...
І ниніПочуй мене

понеділок, 19 травня 2014 р.

Травневі паралітургізми



Місяць травень є не лише підсумковим весняним місяцем, який розкриває перед нами зелень оновленої природи. Молитовне благочестя християн-католиків разом із цим місяцем входить у особливий період активності – травневого почитання Богородиці. Матір Господа Бога і Спаса нашого Ісуса у літургійній традиції як Східної так і Західної церкви не безпідставно величають другою Євою, послух якої, на відміну від непослуху Єви, першої наново відкрив нам рай із насадженим у його центрі деревом життя – хрестом Господнім, на якому дозрів до споживання чудесний плід – Христос, тіло якого споживаючи, спасаємось ми, а через нас вся вселенна. Але разом із цим весняним почитанням щоразу починаються також і дискусії навколо його доцільності і легітимності у візантійській традиції, мовляв, навіть якщо у римо-католицькій традиції воно з’явилось і може бути оправданим, то жодним чином у якійсь із східних, зокрема у візантійській. Почитання Богородиці є лише одним із цілої низки т.зв., паралітургійних богослужінь – молитовних практик, улюблених у народі, але не входячих у коло літургійних богослужінь церкви.

неділю, 18 травня 2014 р.

Дух і Правда Води Живої

Так до нинішнього євангелія долучаючи скажу, шо християнство в тому і полягає, шо не зупиняється на минулому, але, отримавши досвід вічності у Христі, може співставляти минуле, сучасне і майбутнє. У цьому і полягає поклоніння у Дусі і Правді. Коли самарянка аргументує відносини із Богом встановленими минулим традиціями, Христос відповідає їй, що справжні відносини з Богом є саме не традиційними, але особистісними, а відтак, хоча й є пов'язаними із минулим, але не прив'язаними до нього.
На питання де краще молитися Христос (як істинний син свого народу ;) ) відповідає питанням 'а яким є твоє життя?'. Чи воно фізичне, прив'язане до особливого часу і простору, чи духовне, а відтак присутнє у кожній його миті? Чи твої відносини з Богом обмежуються стінами храму (який було встановлено передусім для того, щоб було зручно молитись) чи вони позбавлені будь-якої залежності і ґрунтуються лише у любові до Нього, храмом якої є твоє серце?
Якою є правда твого життя? Ти чесний з Богом і собою, чи вважаєш, шо поза межами храму Його око перестає бути всевидячим?
Якось такво.
Рекламна пауза: Заходьте до нашого храму, набирайтесь Духа Христового і напоюйте світ живою водою євангелія, яке витікатиме з ваших сердець.

суботу, 17 травня 2014 р.

Літургія Передшеосвячених Дарів BAR-336

42. На вечірні після читань і «Хай возноситься» (Пс. 140, і Господи помилуй, мовлять молитву оглашенних (літургії) передшеосвячених.
Боже, Боже наш, творче і создателю всього, ти хочеш, щоб всі спаслись і прийшли до пізнання істини, споглянь на рабів твоїх катехуменів і ізбав їх від давньої омани і підступу супротивника, і приклич їх в життя вічне, просвічуючи їхні душі і тіла і зараховуючи їх до словесного стада твого, над яким виголошено святе ім'я твоє. Ви(голос): Щоб і вони з нами славили.
43. Молитва за тих, які готуються до просвічення
Яви, Владико, лице твоє на тих, які готуються до святого просвічення і бажають відкинути скверну гріха. Осяй їх розум, укріпи їх у вірі, утверди в надії, зверши в любові, покажи достойними членами Христа твого, який віддав себе як викуп за душі наші. Ви(голос): Бо ти – просвічення наше, і тобі славу.

четвер, 15 травня 2014 р.

Літургія святого Василія BAR-336


Колись цього для священика було достатньо. А потім придумали ще купу всяких додаткових обрядів, які насправді нічого до служіння, сприйняття і розуміння служби не додають, а лише затемнюють основне.
До уваги антиантифонників: молитви антифонів йдуть після молитви приготування хліба у скевофілакії, а це означає, що вони не є частиною стаційного богослужіння, але належать до самого чину літургії св.Василія Великого вже у найдавнішому відомому її варіанті. Факт, що єпископ на них був відсутній абсолютно не є доказом того, що вони не є елементом богослужіння. В описі єрусалимської вечірні на обряді запалення світла єпископ теж був відсутній, але ніхто не сумнівається, що обряд запалення світла не є частиною вечірні.

1. Літургія святого Василія

Молитва, яку творить ієрей в скевофілакіоні коли кладе хліб на дискос: Боже, Боже наш, ти небесний хліб, поживу всьому світові, Господа нашого і Бога Ісуса Христа послав, спасителя і відкупителя і благодітеля, який благословляє і освячує нас, сам благослови предложення це і прийми його на пренебесний твій жертовник. Пом'яни, як благий і чоловіколюбець, тих які принесли, і тих, за кого принесли, і збережи нас неосудженими в священнодіянні божественних твоїх таїнств. Ви(голос): Бо освятилося і прославилося пречесне і величне ім'я твоє, Отця.

2. Молитва першого антифону

Господи Боже наш, влада якого незрівнянна і слава неосяжна, милість безмірна і чоловіколюб'я невимовне: сам, Владико, згідно з милосердям твоїм споглянь на нас і на святий дім цей, і подай нам і тим, які моляться з нами багаті милості твої і щедроти твої. Ви(голос): Бо подобає тобі вся слава, честь і поклоніння, Отцю.

вівторок, 13 травня 2014 р.

Літургія св.Йоана Златоуста BAR336

Здається це найдавніший відомий науці текст літургії св.Йоана Златоуста. Хід богослужіння не цілком зрозумілий. 
З позитивів для себе відмічаю факт відсутності складнющої процедури вбирання риз та проскомидії, всяких додаткових тропарчиків і дискусій з дияконом, додаткових обрядів перед причастям і після нього. Простота - запорука здорового євхаристійного благочестя. Вважаю, що такий чин цілком можна вживати для щоденного служіння. Є кілька молитов, яких тепер немає в чині літургії св.Йоана Златоуста. Прекрасні молитви входу і трисвятого.
З негативів - молитви вже тоді (8-9ст.) мовили потихо від чого вони потрохи втрачали свої внутрішні взаємозв'язки. Приклад: причастительна молитва "Тобі вручаємо все життя наше" перед Отченашем вже відділена просительною ектенією, через що її суть як приготування до причастя вкінці-кінців втратиться і треба буде додати ту жахливу фарисейську антиюдівську молитву "Вірую, Господи, і ісповідую".
Переклад не дуже вивірений, радше для ознайомлення. Як все на цьому блозі, зроблений наскоро з надією на кращі часи :) 

(Літургія Йоана Златоуста)
23. Господи Боже наш, Ти приносиш себе агнцем непорочним за життя світу, споглянь на нас і на хліб цей і чашу цю і сотвори їх пречистим твоїм тілом і чесною твоєю кров’ю на причастя душ і тіл. Бо освятилося і прославилося пречесне і великоліпне (ім’я).
24. Молитва входу
Благодітелю всіх і творче всього творіння, прийми Церкву твою, яка входить, і сповни кожному те, що на користь, і приведи всіх до досконалості, і сотвори нас достойними царства твого. Благодаттю, і щедротами, і чоловіколюб’ям єдинородного твого Сина, з яким ти благословен.

понеділок, 12 травня 2014 р.

Літургія під час всенародної скорботи і злих обставин СЛУ-ЛЬВ-1929


На проскомидії
Господи Ісусе Христе, Боже наш, прийми Жертву цю на відпущення гріхів всіх нас, смиренних і недостойних рабів Твоїх і відверни від нас гнів Твій, який справедливо на нас насувається. Від належної напасті, біди і скорботи ізбав нас, пом'яни всіх, ненависників і кривдників наших і наверни їх, щоб мислили і творили благо. Батьківщину нашу, Церкву Твою святу і всіх нас від лютого цього бідування, злих обставин і нищення згубного милостиво ізбав. Примирись, Владико, як довготерпеливий, із людьми Твоїми і покажи на нас милість Твою. Прийми смиренне наше моління, прийми взивання, які із глибин возсилаємо Тобі, прийми прохання окаянних людей. Возстань на поміч нам, грішним і дай людям Твоїм ізбавління і звільнення від випадків злих, щоб не погинули ми. О, премилосердний Господи і Боже всякої утіхи, не відверни лиця Твого від нас, зупини гнів, ослаб, умилостився, Господи, і не осором нас в надії нашій.

Літургія про мир під час міжусобного протистояння і за примирення і зупинення заколотів та безладів міських СЛУ-ЛЬВ-1929

На Проскомидії
Господи Ісусе Христе, Боже наш, прийми Жертву цю на відпущення всіх гріхів і беззаконь наших, якими розлютили ми Твоє чоловіколюбство і прогнівили благість Твою, і відверни від нас весь гнів Твій, що справедливо насувається на нас, і присмири всі заколоти, і безлади, і розбрат, які бачимо нині, і присмири кровопролиття і міжусобну боротьбу, і подай нам мир і тишину, любов же і утвердження і примирення швидке людям твоїм, яких Твоєю чесною кров'ю відкупив Ти задля слави Імені Твого, щоб утверджувалась і укріплювалась свята Твоя Церква.
На Мирній ектенії після "За плаваючих" додай це:
- Щоб вислухав Він голос молитви нас, недостойних рабів Своїх, і простив нам всі прогрішення, якими розлютили Його, ярість і лють на себе накликавши, Господеві помолімся.

Євхологіон Барберіні 336

Тут по можливості буду викладати перекладені для власних потреб молитви із найдавнішого (VIII ст.) візантійського євхологіона BAR336
1. Літургія св.Василія Великого  
23. Літургія св.Йоана Златоуста
42. Літургія Передшеосвячених Дарів 
163. Молитва на хіротонію дияконіси
210. Молитва на постриг бороди

четвер, 8 травня 2014 р.

До дискусії про ліутргійну реформу

Проблема сучасного молитовного благочестя (літургійне vs паралітургійне) полягає в тому, що тисячу років (практично від прийняття християнства) ми не сприймали візантійську літургійну традицію достатньо серйозно. Мало хто насправді розумів для чого це все. 
Спроби регулювати "ходіння до церкви" вже в Візантії почали вирішувати канонічним правом - зобов'язувати до певних мінімумів, якими мали б керуватись не лише вірні, але й клир (наприклад, зобов'язання клиру молитись часослов, тоді лише вечірню, опівнічну і утреню придумав ше Юліан відступник). Вже тоді рідко хто думав про пошук шляхів зацікавлення вірних літургією. Монашество сприймало свої молитовні практики як своєрідний подвиг молитовного "правила", а їх хизування одного перед одним хто більше псалмів за раз помолиться не раз було причиною критики очільників церкви. З іншого боку, фізична краса богослужіння - гарні мовні звороти, гарна музика, гарні малюнки - все це також не може бути основним для чого вірні приходять до церкви, що також критикували святі отці пустинні.

вівторок, 6 травня 2014 р.

Літургія про перемогу над супостатами СЛУ-Львів-1930

Ще таку службу проти окупантів можна знайти у Львівському служебнику 1930-го року

На проскомидії
Господи Ісусе Христе, Боже наш, прийми Жертву цю на відпущення гріхів всіх людей Твоїх, візьми зброю і щит і возстань на поміч нам, і впокори ворогів, які воюють з нами, всесильною десницею Твоєю подаючи перемогу над ними христолюбивому війську нашому, людям же Твоїм мир і відсутність печалі.

четвер, 1 травня 2014 р.

Катедральне богослужіння "візантійського" обряду

Один із піонерів сучасних досліджень у царині богослужінь добового кола візантійського обряду о.Хуан Матеос ставить перед своїми наслідниками наступне завдання: "Часослов, яким ми його сьогодні знаємо, містить елементи різного походження; він засвоїв молитви, які належали християнському люду разом з іншими, що є винятково монашими. Найпершою ціллю літургічної реформи в цьому напрямку було б розрізнення цих двох традицій, парохіальної та монашої, щоб простий, глибокий та сучасний спосіб відправи утрені та вечірні став знову доступним для Божого люду" (Х.Матеос, Витоки часолова).
Не претендуючи на вичерпність скажу, що це завдання не є аж таким важким до виконання. Насправді вартує знати лише витоки богослужінь добового кола, а відтак пуцлі складуться самі собою. Зосереджусь лише на основних богослужіннях - вечірні та утрені.