Продовжуймо боротьбу

Із львівським священиком Василем Рудейком ми робили інтерв’ю до березневого номера “Кани”. Проте після нашої розмови отець знову поїхав до Києва і був там у трагічні дні 18 ‒ 20 лютого. Ми попросили його поділитися з нами тим, що він пережив на Майдані у ті дні... Отець розказав також про те, як прощати тим, хто вбивав і як нам цього року святкувати Воскресіння...

- Через тиждень після трагічних подій на Майдані я поїхала до Києва. Пішла на вулицю Інститутську. Зізнаюся, духовно мені там було дуже важко... Мої друзі ділилися таким ж відчуттями...

- Це нормально, тому що там цвинтар. А на цвинтарі завжди важко. Неважко там буває тільки на Пасху, якщо, звичайно, ви вірите у воскресіння. Майдан Незалежності, вулиця Інститутська, Грушевського ‒ це місця в центрі Києва, де лежали тіла мертвих. Їх звідти забрали, на це місце принесли оберемки квітів, позапалювали свічки. І все це відбулося зовсім недавно. Там живі спогади. Це дуже складна територія, передусім тому, що там загинули прості люди. Думаю, більшість із них не були навіть у сотнях самооборони, а носили воду, роздавали канапки.

Німий біс міщанства

Нинішнє євангеліє (Мр 9. 17-31) ставить перед нами кілька образів, над якими якраз час працювати у великому пості. Передусім це біс німоти. Вважаю, що цим бісом опановані саме міщани, інтелігенція, люди які претендують на відчуття культури і причетності до неї. Біс німоти не дає говорити саме тоді, коли любов цього вимагає. Залишає скаженіти через несказане, чи недоказане. Він кидає у вогонь і у воду, б'є об землю кожного, хто піддасться його опануванню. Він використовує проти людини її "порядність", підмовляє змовчати з "чемності", поступитися у "мудрості", недоговорити з "делікатності", а коли людина піддасться на цю спокусу, біс розпалює весь негатив всередині - злість, заздрість, обмову, бажання вбити ітд. і зжирає зсередини.

Світлі сороковини Небесної Сотні

Нині сороковини Небесної Сотні. Важко пробувати осмислювати те, що сталося. Так само як важко було тоді, коли їх, бездиханних, забирали з вулиць. Так само, як важко було тоді, коли панахидами супроводжували їх додому. До небесного дому.
Вважаю, що нині час остаточно змінити аватарки з чорних на кольорові. Те саме треба зробити і з бігбордами. Чорне полотно із написом "Небесна сотня" не є найкращою пам'яттю тих, які боролись на боці світла.
Я пам'ятаю людей, які боролись за життя у новому світі, позбавленому темряви. Пам'ятаю людей, які із захватом співали гімн надії: "запануєм і ми, браття, у нашій сторонці". Я пам'ятаю людей, які брали благословення у священиків, коли заступали на чергування на барикадах. Пам'ятаю людей, які питали про Бога і Його провидіння для України.

Дух Божий на Майдані

Вважаю, що людей на Майдан привів Дух Божий. В певний момент він прорвався через нашу оспалість і "толерантність" і виступив як Дух Істини проти духа брехні.
Мені шкода, що зараз цього Духа всіляко намагаються загнати у шаблони національності, мови, партій, бездіяльності і нагнітання злоби, але на Майдані Він був і всі Його бачили.
Дух Майдану той самий, який пророкував через Йоана Хрестителя і через Каяфу, який дав людям можливість пізнати Істину. Поведінка їх була різною після того - Йоан був вбитий за Істину, Каяфа вирішив вбити Істину, але Дух в них обох діяв той самий.
Згадайте проповіді отців на Майдані. Більшість з них були про Істину. Це не просто так. Паралелі: Майдан як Різдво Істини, побиття студентів як побиття младенців, Яник як Ірод. Все це не просто так. Це були явні прояви Святого Духа. Зараз головне не загубити цей досвід, а всіляко осмислювати його, "стяжати Духа" в щоденному житті, говорячи словами св.Серафима.

Свобода як самоцінь!

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=750025488364512&id=100000712037223 

альфред кох

Как же так? - спрашивают меня многие юзеры. Ты идешь против большинства в своей стране! Разве может так быть, что они неправы, а ты прав?

Я не знаю. Честно. Может и я неправ... Я ни за русских, ни за украинцев. Я за свободу. Где больше свободы там и мой голос. Я хотел бы разделись с моим народом его радость от близкой добычи. А не могу. Нет радости. Я не умею этому радоваться и вожделеть этого.

Зато я умею радоваться свободе. Я ее чувствую всеми своими клетками. Откуда это? Не знаю...

Единственное, что я знаю твердо, так это то, что правда там, где свобода. Свобода - это самоценность. Сегодня Украина более свободна, чем моя страна. А значит мое сердце на Украине.

Некоторые не умеют радоваться свободе и не чувствуют ее аромат. Ну уж такие они уродились. Они не знают радости свободы, я не знаю радости от величия державы.

В каком-то смысле мы квиты...

Піст - анамнеза хрещення

Не задумувався над тим серйозніше донині. Піст всюди представляється як період підготування до таїнства хрещення. Все ж масові хрещення давно перестали бути частиною літургійного життя церкви, а богослужіння залишлись. Більше того, ті які робили остаточну версію нашого обряду не змінили їх на нібито більш підходящі. Тема хрещення і надалі залишається центральною. Здається це не просто так. Не просто так кожної вечірні лунають читання з історичних книг та книг мудрості. Не просто так в шостий час надалі віщають пророки. Вони нагадують, що справді вільною є людина, яка відмовилась від світу задля одягнення в Христа. Вона стала на дорогу світла і дня, щоб не ходити в темряві. Вона унезалежнилась від навколишнього середовища, не звертає увагу на те, що робить хтось. Це людина на голову вища духовно від апостола Петра, яка не питає "Господи, а цей що?", а вдягшись у Христа не дбає про справи світу.
Піст закликає пробудитись від сну темряви, щоб озброївшись світлом зануритись у день невечірній - пасху Христа. Особливо зараз корисно мати перед очима кінцеву зупинку подорожі - входженння в воскресіння Христове, тісніше поєднуватись із Ним у невечірньому дні Цого Царства. До цього кличе основна молитва посту "Господи і Владико життя мого!" - пасхальне визнання апостола Томи, здобуте дотиком до відкритого списом для ділення любов'ю серця Христового.

Піст - створення умов для плодоносіння

Святі отці церкви час посту ілюструють образом весни. Весна постова. У чому вона полягає? Передусім в тому, що робимо прибирання після неймовірно чистої і красивої (але, на жаль, мертвотної) зими. З землі сповзає гарний сніговий покров, оголюється все те, що було скрите під ним, під цими багаторазовими покривалами, кожен з яких містить також багато неприбраного щоденного сміття. Саме його треба зібрати і спалити.
Весна є часом перегляду дерев, передусім плодових дерев. Весна - час для застосування методології з євангелія від Луки 13.6-9. Зробити зусилля над обкопуванням нашої духовної смоковниці і передусім тої, яка, на перший погляд, не приносить плоду і підлягає викоріненню. Чи не час глянути що з тими кореняи? Чи необхідне добриво для плодоносіння було застосоване? Чи може ця смоковниця занедбала своє плодоносіння якраз через те, що сама цілком занедбана? Чи маємо садівників - друзів, з якими можемо поговорити про духовне життя, тих, які підкажуть як бути з неплідною смоковницею?

Чистота для чесноти

Постовий заклик до очищення починаєш розуміти тоді, коли робиш прибирання, особливо на робочому столі. Купа паперів, невиконаних справ, нездійснених ідей або навпаки, вже виконаних завдань, які просто хламом лежать і не дають сконцентруваися на тому, шо мав би робити конкретно в цю хвилину. Багаторазово беремось до здійснення цього прибирання, але завжди з'являються різноманітні "важливіші" причини чому не робити це зараз. Результат - захламлений стіл. Щойно розбираючи хлам, впорядковуючи його починаєш розуміти скільки речей, які здавались важливими насправді такими не є. Дещо переплановуєш, дещо відправляєш у смітник, дещо з усмішкою відкладаєш на потім, про дещо нагадуєш з сумом. 

Діло посту

Абсолютно нехристиянські терміни "неділя" (неробочий) і "празник" (пόрожнень) на означення церковних святкувань породили у свідомості згубне для душі розуміння духовного життя як чогось притишеного, недіяльного, ненаповненого. Духовість являється як щось в'яле, нединамічне, сонно-котяче.

Натомість літургійна традиція підштовхує до дієвості, до духовної праці. Свято, церковне святкування це передусім справа. Більше того це - спільна справа, спільна настільки, що з неї користають всі. Духовне життя кожного спрямоване на користь всієї спільноти і дуже добрим є не втрачати саме цього виміру духовного діяння. Працюючи духовно над своїм вдосконаленням, над своїми відносинами з Богом стаємо місцем Богоявління у світі, точкою дотику Бога із світом.

Постити словом

В останні місяці особливо відчув важливість слова. У час медійних просторів, можливостей висловлюватись, існує величезна небезпека гріху словоблуддя. Є велика спокуса сказати, висловити, проявитися, витиснути з себе максимальну кількість слів, поділитися όбразами, явитися світові мислячою компетентною людиною. 

У поспіху, у відсутності часу на ґрунтовне осмислення сприйнятого, почутого, побаченого у світ ллються потоки легковажної (а тому й не дуже то вартої уваги) інформації. Бездумні перепости недочитаних і неосмислених писанин у соцмережах, поширення "незлісної" неправдивої інформації чи навіть помноження злісної брехні, яка ранить серця і затуманює очі - ось найбільші гріхи, з якими слід боротися цілий піст, а відтак, усе життя, починаючи з нинішнього дня. 

Таким чином станемо слухачами і виконавцями Слова у яке ми зодяглися у день хрещення. Відкрити у собі Слово, дати Йому відкритись у серці - ось справжній подвиг Великого посту. Зробити це можна лише тоді, коли ми даватимемо можливість Слову осмислюватись у нас і, таким чином, осмислювати нас, робити із безсловесних словесними.

Піст - подвиг свідчення справжнього покаяння і єдності

"Роздуми" щодо врегулювання кризи в Криму та призначення Сех за "квотою" "Свободи" у Львові, всупереч думки громадськості, показують, що до президентських та парламентських виборів треба дуже добре готуватись. Старий уряд може бути лише технічним урядом. Справжній український уряд нам ще належить вибрати. Важливим зараз є єдність народу України. Це і повинно стати нашим постовим подвигом, який починаємо нині.