Із епістолярної спадщини :) (про літургійні намірення)

Знов проблеми з часом. Багато про це думав, але не мав нагоди написати, поки не змусили у листуванні :)
А) Поминання у літургійній традиції від самих її початків існувало як додаток до вселенського богослужіння сповненого один раз і назавжди Ісусом Христом. Саме тому, поминаючи на анафорі окремих святих і вірних (живих і усопших) ми завершуємо його словами "і всіх і все", висловлюючи ними нашу неспроможність пом’янути кожного зокрема. У анафорі св.Василія це гарно описано наступними словами: "і всіх, що потребують великого Твого милосердя, і тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей Твоїх пом’яни, Господи Боже наш, і на всіх вилий багату милість Твою, даючи всім те, чого просять на спасення. А кого ми не пом’янули, через невідання, або забуття, або через множество імен, Ти сам пом’яни, Боже, що знаєш вік і ім’я кожного, знаєш кожного від лона матері його." Таким чином поминання на літургії є передусім намаганням церкви поіменно вказати і залучити до літургійної молитви всіх вірних, які за нашою вірою мають надію спасіння у Христі. Виділення окремих святих і вірних є радше через неможливість пом’янути поіменно всіх. Ця логіка була збережена і після приєднання нашої церкви до римської внаслідок Берестейської унії. Таким самим є ставлення до поминань римською церквою як можна побачити із молитви намірення, яка була надрукована у наших часословах і служебниках за митрополита Шептицького. Щодо богослов'я поминань, воно дуже важливе з огляду на особистість кожного християнина. Бог не спасає людство взагалі, Він спасає конкретних людей, людей, яких ми знаємо, пам'ятаємо і віримо, що вони у Христі моляться за нас і потребують наших молитов. Господь є Богом не мертвих, а живих.
Б) Щодо інтенцій у їх сучасному розумінні, то шукати їх витоків раніше латинського середньовіччя годі. Вони з'явились як наслідок великої кількості священиків, яких треба було утримувати і яким початково багатші люди "наймали" особливі моління "лише за свої наміри" до яких не можна було долучати інших. 
Дискусії із протестантами, особливо із кальвіністами, привели до потреби наголошення на євхаристії і тому на Заході вона починає ставати особливішим, "кращим від інших", богослужінням, яке і наймають для своїх потреб.
Такий "інтенційний" ексклюзивізм є досить чужим духові особливо євхаристійної літургії, яка передусім є таїнством єдності і причастя УСІХ у Христі, місце, де "житейські печалі" радше потрібно "відкласти", якщо ми хочемо "прийняти Царя ВСІХ".
В) Щодо літургійного місця інтенцій і поминань, то початково як на Заході так і на Сході вони були передусім на богослужіннях добового кола зокрема на утренях (парастас, молебні), оскільки євхаристія була передусім святковим богослужінням, де мовлення особистих намірень було явно другорядним.
У требнику римського видання одна із частин є збірником молінь (книга молебних піній), створених саме для особливих потреб для окремих членів церкви.
У контексті повернення до джерел, до витоків нашої духовості і до очищення від латинізації абсолютно необхідно повернути давню традицію молебних піній і звільнити євхаристійну літургію - основне богослужіння у нашій традиції - від "відмовлянь інтенцій і поминань", яка перетворює її de facto на молебень і через щоденне повторення позбавляє належної їй унікальності і величності.

Намірення єрейське перед літургісанням

Я, (ім’я), недостойний ієрей хочу літургісати і звершувати Таїнство Тіла і Крові Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа на хвалу всемогутнього Бога і всієї Церкви за всіх, хто віддався моїм молитвам взагалі і зокрема за (ім'я) і за добрий стан святої вселенської Церкви, а також за всіх живих і усопших за яких Ти, Боже мій, знаєш і хочеш, щоб я молився і літургісав.

Радість і мир, виправлення життя, час істинного покаяння, благодать і утішення Святого Духа і перебування в добрих ділах хай дарує нам всемогутній Господь. Амінь.

(папа Григорій XIII)

Ризу подай мені світлу

Написав швиденько нині для Томаса Немета, але, думаю, буде цікаво ще для когось :)

Зовсім не доходять руки до написання двох літургійних розвідок про колір богослужбових риз та про богослужіння страсного і світлого тижнів. Коротко скажу основні ідеї.

І. Щодо риз. Думаю, що у питанні кольору риз, як і у більшості питань нашого літургійного благочестя треба дуже чітко розрізнити дослідити дві складові: а) status quo сучасної практики, який у більшості не дуже звертає увагу на якісь богословські підґрунтя літургійної практики і просто цитує приписи соборів чи якісь інші постанови або покликається на “довголітню традицію” без подальших уточнень її релевантності; б) богословське підґрунтя тої чи іншої практики у світлі: 1) цілості нашої літургійної традиції, 2) внутрішньовізантійської (греки, мелхіти, румуни, серби, росіяни, ітд.) традиції, 3) вселенської (александрійська, антіохійська, римська і інші літургійні родини) традиції. Останнє, на мою думку є преважливе, оскільки перш ніж почати інтерпретувати чи впроваджувати якісь фіксації існуючих традицій необхідно знати як вони відповідають цілості нашої традиції.

На мою думку, колір барви має передусім залежати не стільки від “причини” святкування (мученик, богородиця, Христос, Святий Дух ітд.), скільки від богослужіння, яке ми святкуємо. Для мене взагалі абсурдною є традиція вживати для євхаристійного богослужіння будь-якої іншої барви окрім світлої, оскільки євхаристійна літургія незалежно від дня святкування (Пасха, П’ятдесятниця, Різдво, Введення в храм чи Воздвиження чесного хреста) є святкуванням Воскресіння Христового. Священик у євхаристійній літургії завжди є образом ВОСКРЕСЛОГО Христа. Він не є образом Богородиці, св.Петра, св.Стефана ітд, але ЗАВЖДИ образом Христа. Саме із цієї причини у постові дні не було євхаристійної літургії. Бо святкування воскресної перемоги Христа вважалось несумісним із практиками покаяння, сумування ітд. Нічого іншого у цьому контексті не говорить церква аж донині. Конституція про святу літургію ІІ Ватиканського собору говорить про те, що будь яке СВЯТКУВАННЯ у церкві є закорінене у святкуванні воскресіння Христового і його виявом у Богородиці, святих, тощо. Тому для мене однозначним є те, що на євхаристійній літургії ЗАВЖДИ мали б вживатися ризи світлого кольору. Звичайно, у різні свята можна було б якось підкреслювати це, наприклад зміною білих-золотих-блакитних-зелених, але це у кожному разі мали б бути ризи світлої барви.

Інша справа — особливі богослужіння — треби, освячення, благословення, навіть певні богослужіння добового кола (напр. у пості, особливо у страсну седмицю) могли б мати певного чину покаянну символіку фарб. Але і тут та сама проблема — що ми святкуємо на тому чи іншому богослужінні? Від цього повинна відштовхуватись літургійна практика. Наприклад на похороні. Ми звикли до того, що похорон — сумне богослужіння, тим не менше чин похорону є нічим іншим як наслідуванням воскресного чування — святкуванням воскресіння Христового. Найдавніші тексти, до депресивних, перевантажених покаянними нотками, монаших піснеспівів типу “плачу і ридаю, коли роздумую про смерть” сповнені надії на спасіння, віри у перемогу Христа над смертю, любові до воскреслого Христа, дорогою якого іде наш усопший (не померлий) брат чи честра.

Коротко кажучи, нам все ще бракує солідного літургійного богослов’я святкування. Здорової містагогії, яка б вказала не лише на сентиментальний бік нашого богослужіння (це теж повинно бути, якщо ми не хочемо перетворитись на богословських роботів), а й на здорове богословське ісповідання нашої віри.

ІІ. Щодо великої суботи. Проблема не у “надгробному”. Проблема у тому, що в нашій літургійній традиції задля “пасторальної зручності” все змістилося на пів дня наперед, починаючи від Великого четверга. Так, вечірню з літургією Василія Великого звершують у четвер зранку, Утреню страстей у Четвер ввечір, вечірню з виставленням плащаниці в п’ятницю зранку, єрусалимську утреню в п’ятницю ввечір, вечірню з літургією Василія (яка до речі і є властивою літургією Воскресіння, бо саме там вперше читають євангеліє воскресіння!!!, на Золотоустого взагалі нема воскресного євангелія!!!) в Суботу зранку.

Ця “пасторальна традиція” просто поставила все з ніг на голову. Вечірню з літургією Василія В. у суботу ніхто не вважає воскресним богослужінням. В умах не лише вірних, але і більшості священиків це якесь дивне богослужіння із незрозумілим перевдяганням. Ясно, що у суботу люди ще приходять поцілувати плащаницю і ніхто її не збирається нікуди забирати. А “надгробне” в суботу ввечір є лише величезним скороченням єрусалимської утрені, після якої і мали б забирати плащаницю на престіл.

Проблема вирішилася б сама собою, якщо б ми змогли (як римокатолики це зробили ще до ІІ Ватикану!!!), поставити богослужіння страсного тижня на їх властиве місце, відновити triduum paschale:

Велика п’ятниця:

в четвер уввечір: вечірня з літургією Василія (встановлення євхаристії)

у п’ятницю вдосвіта: утреня страстей (12 євангелій)

Велика субота:

у п’ятницю ввечір: вечірня з виставленням плащаниці

в суботу зранку: єрусалимська утреня (сидіння при плащаниці, після утрені її заносять на престіл)

Неділя Воскресіння:

в суботу пізно ввечір: вечірня з хрещенням і літургією Василія (пасхальне чування)

в неділю зранку: воскресна утреня та літургія Золотоустого

Тоді не потрібно було б жодних “надгробних”, символіка кольору риз не порушувалася б, богослужіння відповідали б своєму питомому місцю доби і нам би не доводилось “пришедше на запад солнця” “ісполняти утреннюю молитву Господеви”, роблячи вигляд, шо все в порядку.

Абсолютно те саме у Навечір’я Різдва-Богоявлення. Не було б проблем із літургійною барвою, якщо б вечірні з літургіями Василія Великого звершували дійсно в НАВЕЧІР’Я, тобто ввечір перед святом, а не зранку попереднього дня, який є останнім днем посту, а тому днем строгого посту.

Мирна ектенія із літургії св.Климента

Мирна ектенія із літургії св.Климента

(Апостольські конституції кн.8 [IV ст.])

Тільки вірні, приклонімо коліна.

Помолімся Богові через Христа Його, всі суголосно Богові через Христа Його помолімся.

За мир і добре стояння світу і святих Церков помолімся, щоб дав нам Бог усього неперестанний і невід’ємний мир Свій, щоб у повноті, яка по благодаті чеснота постійна нас зберегла.

За святу соборну і апостольську Церкву, що від країв до країв, помолімся, щоб зберіг її Господь непохитною і несхвильованою і зберіг до кінця віку основану на камені.

І за тутешню святу область помолімся, щоб Господь всього сподобив нас неослабно слідувати пренебесному Його упованню і воздавати Йому безперестанний довг моління.

За всяке єпископство, яке під небом, що право править слово Твоєї істини, помолімся, і за єпископа нашого Якове і області його помолімся, за єпископа нашого Климента і області його помолімся, за єпископа нашого Еводія і області його помолімся, щоб обдаровував їх Бог щедрот святим Своїм Церквам здоровими, чесними, довгоденствуючими, і подав їм чесну старість у благочесті і правді.

І за пресвітерів наших помолімся, щоб звільнив їх Господь від всякого неправого і лукавого діла і подав їм пресвітерство здорове і чесне.

Тільки вірні, приклонімо коліна.

Помолімся Богові через Христа Його, всі суголосно Богові через Христа Його помолімся.

За мир і добре стояння світу і святих Церков помолімся, щоб дав нам Бог усього неперестанний і невід’ємний мир Свій, щоб у повноті, яка по благодаті чеснота постійна нас зберегла.

За святу соборну і апостольську Церкву, що від країв до країв, помолімся, щоб зберіг її Господь непохитною і несхвильованою і зберіг до кінця віку основану на камені.

І за тутешню святу область помолімся, щоб Господь всього сподобив нас неослабно слідувати пренебесному Його упованню і воздавати Йому безперестанний довг моління.

За всяке єпископство, яке під небом, що право править слово Твоєї істини, помолімся, і за єпископа нашого Якове і області його помолімся, за єпископа нашого Климента і області його помолімся, за єпископа нашого Еводія і області його помолімся, щоб обдаровував їх Бог щедрот святим Своїм Церквам здоровими, чесними, довгоденствуючими, і подав їм чесну старість у благочесті і правді.

І за пресвітерів наших помолімся, щоб звільнив їх Господь від всякого неправого і лукавого діла і подав їм пресвітерство здорове і чесне.

За тих, що на штольнях і полонених, і у в’язницях і кайданах задля імені Господнього помолімся.

За тих, що в гірких роботах трудяться помолімся.

За ворогів і ненависників наших помолімся, за тих, що переслідують нас імені ради Господнього помолімся, щоб утихомирив ярість їх, розсіяв Господь гнів їх проти нас.

За тих, які не у церкві і за заблуканих помолімся, щоб навернув їх Господь.

Младенців Церкви помянімо, щоб Господь, звершив їх у страсі Своєму, привів в міру зросту.

Один за одного помолімся, щоб зберіг і охоронив нас Господь благодаттю Своєю до кінця і визволив нас від лукавого і від всіх спокус, тих, які творять беззаконня, і окормив нас у пренебесне царство Своє.

За всяку душу християнську помолімся.

Спаси і піднеси нас, Боже, милістю Твоєю.

Встаньмо. Помолившись належно, самі себе і один одного Живому Богу через Христа Його віддаймо.