Старий рік

Старий рік проходить можна сказати нормально, в загальноукраїнському настрої.
Довго мучився,поки відкрив шампанське. Прийшлося зрізати верх корка, а решту тягнути коркотягом. Це перший раз за мої 33 роки. Причому було 5 друзів, всі попробували свою силу.
Прийшов додому, світла нема, сидимо при свічках. Азаров сказав, шо входим с новий рік сильнішими. Я шось сьогодні не дуже то відчув поки шо. Ну нічо, будем чуда чекати. До нового року ше троха часу є.

Літургійне святкування Різдва за єрусалимською традицією 5-8 ст.

Літургійне святкування Різдва за єрусалимською традицією 5-8 ст.

Літургійні богослужіння Різдва мали дуже швидкий і цікавий розвиток. Найбільш творчою серед східних церков тут була церква Єрусалиму. Це також зрозуміло, оскільки тут все було на місці: Вифлеєм, вертеп, Назарет і імператорська державна підтримка.

Хоча джерел давнього літургійного життя Єрусалиму залишилось небагато і з тих небагатьох більшість є другорядними – перекладами на вірменську чи грузинську мови, описи паломників з інших кінців світу – , все ж можна уявити собі дещо з того як виглядало там святкування Різдва Христового.

Одним із найцікавіших документів є Великий Грузинський Лекціонар, оскільки в ньому передано окрім читань на це свято також досить багато піснспівів і рубрик, на основі яких можна відтворити загальну картину святкування.

Відповідно до даних цього лекціонаря святкування відбувалося 25-го грудня і складалося із чотирьох літургійних богослужінь:

а) Чування опівдні в переддень свята в церкві Пастирів на „пастушому полі і місці об’явлення ангелів“.

б) Вечірня з літургією (чування) у навечір’я свята у церкві Різдва у Вифлеємі.

в) Опівнічне чування Різдва Христового, яке складалось із 11 старозавітніх читань, які чергувались із одинадцятьма піснеспівами та молитвами та завершального різдвяного читання з євангелія від Луки (2. 1-7). Чування завершувалось утренею.

г) Ще одна святкова різдвяна літургія зранку 25-го грудня.

Склад богослужінь досить важко прокоментувати. Дві літургії і два чування із читаннями з Святого Письма та піснеспівами розкладені по основних періодах дня і ночі: південь-вечір-північ-ранок. Хоча, можливо, тут йдеться про древнішу (чування опівдні і вечірні з літургією) та новішу (чування опівночі та літургію зранку) традиції святкування того самого свята. Принаймні піснеспіви та читаня на літургіях є тими самими.

Для відчуття настрою цих древніх святкувань подаю тут переклади піснеспівів на чуваннях:

Піснеспіви чування опівдні:

Іпакой I. Слава в вишніх, на землі мир. Ти, Якого небу не забракло, на землю прийшов, Боже, і нас радістю наповнив: Господи, слава Тобі!

Стихи: Земля дасть плід свій, Бог, Бог наш благословив нас. Хай благословить нас Бог і бояться всі кінці землі. (Пс. 66, 7-8)

Іпакой II. Ісая предвозвістив: Ось діва зачала і породить Сина, ім’я Йому -Еммануїл, Чоловіколюбче, слава Тобі!

Піснеспіви опівнічного чування:

1. Різдвом Господнім в Вифлеємі зі святої Діви світ просвітився. Пастирі чували, волхви покланялися, Ірод устрашився, бо Бог у плоті як Спас наших душ явився.

2. Радуйтеся праведні, небо веселися, пагірки підскакуйте, бо Христос явився. Діва Херувимів наслідувателька, Слово Боже воплочене в свому лоні носить. Перед Новонародженим пастирі припадають, волхви Господеві дарунки приносять. Ангели кличуть мовлячи: Невимовний Господи, слава Тобі!

3. Явилась бо Божа благодать спасінням світу всього, бо у місті Давида у Вифлеємі Юдейському цар Христос родився. На землі явився і між людьми пожив цей Бог наш – Світло від Світла. Боже істинний, народжений від Діви, помилуй нас.

4. Сповнилося слово пророче, яке вони про Тебе, Спасе наш, віщали, вони бо Тебе, Творця всього, як Дитя на лоні Матері провиділи. Цей із Діви Марії народжений, ім’я Його – Еммануїл. Він – Бог, Ізбавитель світу, Спаситель душ наших.

5. У вертепі бачили ми в яслах немовля лежаче, зорею прикрашене, повите пеленами, Царя, Суддю і Єпископа душ наших.

6. Нині небеса радіють і веселиться земля, море і все що в нім; радіють народи небесні, бо родився Христос, Спас наш. Зі сходу прийшли волхви і принесли царські різдвяні дарунки. Вони гукали з радістю і казали: Цей – Бог наш, на нього уповаємо, Він став життям нашим. Придіте, народи світла, ми поклоняємось Тому, Хто явився як Спас душ наших.

7. Звідки прийшли ви, волхви, чи кого ви шукаєте? Юдеї кликали: Якщо ви шукаєте царя ось - Ірод. Але волхви їм мовили: Ми побачили різдвяну зорю царя, якого ще пророки проповідали, і патріархи явили нам як Творця світу. Ми принесемо Йому дари і мовимо: Ти – Господь, Боже наш, помилуй нас.

8. Новонарожденному з Діви вклонилися волхви. Пастирі кликали з ангелами і говорили: Прийдіте, народи, поклонімося Богу від Бога.

9. При явлінні Христа сяє зоря, пастирі дивились, волхви покланялись, Ірод устрашився і Бог явився плоттю як Спаситель душ наших.

10. Цар юдеїв і Спас наш, Христос, що родився від Діви, про Якого пастирі кликали мовлячи: Дивіться – зоря, дивіться – волхви! Де та, що раждає, хто нам покаже Дитя, що у Вифлеємі родилось?

11. Місто Вифлеєм, яке Ти возлюбив, вчинив Ти утробою Твоєю, і малий вертеп небові уподобив. Бо волхви бачили Тебе, Який лежав у яслах, тому й називається воно місцем спокою.

Література:

M. Tarchnischvili Le grand lectionnaire de l’Eglise de Jérusalem (Ve-VIIIe siècles): CSCO 188-189, 204-205/Iber. 9-10,13-14 (Louvain 1959-1960).

K. Кекелизде, Иерусалимский Канонарь VII века: Грузинская версия. Тифлис, 1912.

H. Leeb, Die Gesänge des Weihnachtsfestes im Gemeindegottesdienst von Jerusalem nach dem georgischen Lektionar // Liturgisches Jahrbuch 19 (1969), 234-246.

G. Petradze / A. Baumstark, Die Weihnachtsfeier Jerusalems im siebten Jahrhundert. Übersetzung nach Kekelidze, Иерусалимский Канонарь VII века. Тифлис, 1912, s. 43-49. Mit Einleitung und Anmerkungen von Prof. Anton Baumstark, OC, 23:1927 [3 Serie], Bd. 1, s. 310-318.

Призабута традиція благодарення

Призабута традиція благодарення

Колись перекладав для себе кілька молитов добового кола, хочу поділитись. У одному з цих документів ранньохристиянської традиції (Заповіт ГНІХ, ІІІ-V ст.) подано молитви для утрені, які за структурою відповідають анафорі антіохійської традиції. Це говорить про кілька важливих богословських аспектів, котрі на сьогодні, на превеликий жаль, дещо призабуті.

По-перше, це те, що всі богослужіння мають “євхаристійний” вимір. Завершальні єпископські чи священичі молитви були основою кожного богослужбового чину і початково були подячними молитвами. Рання церква жила євхаристійною, тобто подячною літургією. Молитви подяки були причиною зібрань церковної спільноти. Церква збирається з почуття вдячності за Життя, Смерть та Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.

Листування між Авгаром і Ісусом

В часі різдвяного посту, приготуванню до приходу Христа, хочу поставити один з цікавих документів церковної історії — листування між Авгаром, царем Едеси та Христом. Документ зберігся завдяки церковній історії Євсевія Кесарійського. Документ цей був дуже поширеним у церкві четвертого століття як на сході так і на заході. Зокрема про нього згадує у своєму щоденнику Етерія як про текст, який читали в Едесі і який дарували паломникам.

Переклад за виданням: Е.Schwartz (Hgg.), Eusebius. Kirchengeschichte, Leipzig 1955.

Копія листа, написаного топархом Авгаром Ісусу і посланого йому через посланця Ананію в Єрусалим: "Авгар Ухама, топарх, Ісусу, благому Спасителю, що явився в володіннях єрусалимських, вітання. Чув я про Тебе і про Твої зцілення, які без ліків і коренів твориш. Кажуть, що Ти сліпих робиш зрячими, кривих — ходячими і прокажених очищуєш, і нечистих духів і демонів Ти виганяєш, і тих, яких мучать хронічні хвороби зціляєш, і мертвих воскрешаєш.

І все це почувши про Тебе, положив в умі одне з двох: або Ти Бог і, зійшовши з неба, чиниш таке, або Син Бога, що таке творить. І тому я вирішив просити Тебе ,щоб ти потрудився прийти до мене і зцілити хворобу мою. Чув також, що юдеї нарікають на Тебе і хочуть вчинити Тобі зло. В мене є маленьке і прекрасне місто, якого стане нам обом".

Копія листа Ісуса через посланця Ананію топарху Авгару: "Блаженний ти, що увірував в Мене, не бачивши Мене, бо написано про Мене: ті, що побачили Мене не увірують в Мене, а ті, що не бачили Мене, увірують і будуть жити. Про те ж, що ти написав Мені, щоб Я прийшов до Тебе, то мені треба сповнити все для чого Мене сюди послали і після сповнення, я буду взятий до Того, Хто мене послав, пошлю до тебе когось з Моїх учнів, щоб зцілив твою хворобу і явив життя тобі і всім, хто з тобою".

Анафора у Дідахі

Анафора у Дідахі

Для порівняння Анафора Сарапіона та Анафора Григорія Просвітителя
За виданням: Дідахе. Наука дванадцятьох апостолів, Львів, 2002.

Переклад о.д-ра Олега Кіндія

Розділ ІХ

1. Щодо Євхаристії, приносіть подяки так:

2. Спершу про чашу: дякуємо Тобі, Отче наш, за святу виноградну лозу Давида, отрока Твого, яку Ти об'явив нам через Ісуса, Отрока Твого, слава Тобі навіки.

3. Про ламання хліба: дякуємо Тобі, Отче наш, за життя і пізнання, яке ти об'явив нам через Ісуса, Отрока Твого, слава Тобі навіки.

Анафора Сарапіона

Анафора Сарапіона Тмуітського належить до однієї із найдавніших анафор александрійської традиції. Дата народження Сарапіона невідома. Навчався в Александрії, можливо був учнем Aтаназія Великого (298—373). Завдяки своїм здібностям став ігуменом монастиря. У 339 або 343 р. став єпископом м. Тмуіт (гр. Θμουίς) в Нижньому Єгипті.

Аж до кінця 19 ст. «Євхологіон Сарапіона, єпископа Тмуітського» був невідомим. Вперше його відкрив у 1894 р. проф. Алексій Дмітрієвський у рукописі 10 ст. з великої лаври на Афоні.

Окрім того, що молитва анафори страшенно закручена і вияснює питання, хто народжений, а хто нє і шо то всьо азначає, її цікавою особливістю є текстуальна подібність із 9 главою Дідахі: Як цей розламаний хліб був розсіяний над горами і зібраний в єдине, так нехай буде зібрана і Церква Твоя від країв землі в Царство Твоє, бо Твоя слава і сила через Ісуса Христа навіки. (Анафора Сарапіона: І так, як хліб цей, що розсіяний був по горах, зібраний складає єдине (ціле), так і святу церкву свою збери з усякого народу, з усякої країни, з усякого міста, і села, і житла і вчини її єдиною, живою, вселенською церквою), що може вказувати на древність молитов. Подібне формулювання є теж у ефіопській анафорі Григорія Вірменського: І всіх у Господі і Спасі нашім Ісусі Христі, Сині Твоїм улюбленім, якого Ти полюбив від початку і Якого Ти послав, і який зібрав хліб цей, розсіяний по горах і пагорбах, що зібраний докупи хлібом єдиним і досконалим став, так і нас збери божеством Твоїм від всякого помислу лукавого до віри Твоєї досконалої.

Грецька анафора IV ст.

Переклад за виданням: М. Желтов, Греческая литургия IV века в папирусе BARCELON. PAPYR. 154В-157В // Богословский сборник. Москва, 2002. № 9. С. 240–256.

Грецька анафора IV ст.

Єдиний Бог

Ісус Христос

Благодарення за хліб і чашу

Вгору піднесімо серця

Піднесли до Господа

Знову благодарім

Достойно і праведно

Коптійська анафора св. Григорія Богослова

Анафора св. Григорія Богослова є однією із трьох анафор (св. Василія, св. Кирила та св. Григорія), які сьогодні використовуються у коптійській церкві. Оригінальною мовою цієї анафори правдоподібно була грецька мова. Анафору св. Григорія моляться у коптійській церкві на Господні свята такі як Різдво, Богоявлення, Пасха, Квітна неділя.

Основною особливістю цієї анафори є те, що не так як у більшості анафор, котрі є молитовними зверненнями до Бога-Отця, у цій анафорі молитовники звертаються до Ісуса Христа. Окрім цього, ця анафора є справжнім богословським трактатом християнської антропології.

Подаю тут лише текст анафори без довгих поминань, котрі слідують після епіклези.

Анафора св. апостола Петра

Текст літургії св. Апостола Петра зберігся о одному з рукописів ХІІ ст., і являє собою цінне джерело літургійного богослов’я. Особливо цікавим є факт перекладу варіантів літургії св. апостола Петра церковнословянською (глаголицею) мовою. Думаю, що значення особи апостола Петра у східній традиції потребує детальнішого дослідження також з огляду на те, що у джерелах ХІ ст., наприклад, існували канони апостолові Петрові, на місці яких у сучасних октоїхах стоять канони святителю Миколаю. Тут подаю український переклад анафори. Тарасові Тиму дякую за редакцію.

Про життя споглядальне

Перекладав ше во время оно на своїй старенькій нокії н73, тому до якості перекладу можуть бути претензії, але в будь-якому випадку такий переклад ліпший ніж ніякий :)  

Філон Александрійський (10 до Р.Хр. 40 по Р.Хр.)

Про життя споглядальне

Переклад за виданням: 

Амусин И. Д. Тексты Кумрана. — М.: Наука, 1971. — Стр. 376–391.

1. Я вже розповів про есеїв, котрі прагнули життя сповненого працею і вели його, перевершуючи (інших людей) в усьому або — щоб не перебільшувати — в більшості галузей. Тепер же я скажу те, що слід і про тих, що вибрали своєю часткою споглядальне життя, згідно з своїм звичним ходом викладу — нічого не додаючи від себе для прикраси, що притаманне всім поетам і прозаїкам, що не мають перед собою прикладів прекрасного, а прагнучи лише до бездарної істини, проти якої, я знаю, і найвправніший оратор відмовиться виступати. Необхідно боротися і довести боротьбу до кінця, бо сила чесноти цих людей не повинна стати причиною мовчання для тих, хто справедливо вважає, що ніщо прекрасне не повинне замовчуватися.

Різдвяний піст

Признаюся чесно, в основі лежав текст Шмемана, але після моєї редакції шось його тут не дуже стало видно :) Редагував для журналу "Дорогою молитви".

Святкування Різдва Христового починається із підготовчого періоду. Сорокаденний піст перед святкуванням Різдва Господа повинен підготувати нашу душу і тіло для прийняття Слова, що йде родитися, щоб визволити людину від безсловесся — у літургійній мові це відповідник тваринності — і піднести її на рівень божества.

Святі та феномен паломництва

Цей коротенький допис робив для газети "Собор", але думаю, що для ширшого загалу вона теж підійде :)

Святі та феномен паломництва.

Паломництво, як феномен, не є винятково християнським. У дохристиянські часи воно було не менш знаним ніж зараз. Воно є бажанням зберегти пам'ять про важливу спасительну подію, свідчення надприродного, божественного втручання в історію людини. Саме тому ці місця позначаються особливим чином, і притягують до себе бажаючих відчути на собі наслідки дії, котра відбулась у історії, а може навіть і пережити божественне втручання у власне життя.

Архиєрей на літургії

Пробував колись підготувати катехитичну зістріч про роль архиєрея на літургії. Думаю, що треба продовжити її описом участі архиєрея у богослужіннях добового кола, бо архиєратикон шось мовчить щодо цього.

Архиєрей на літургії

Хто хоч один раз побував на Божественній літургії, котру очолює єпископ, архієпископ, митрополит чи патріарх не міг не зауважити іншості цього богослужіння від звичних парохіяльних служб навіть на великі празники. Літургія починається урочистою зустріччю єпископа, облаченням його в літургійні одежі посеред церкви, благословеннями на різні сторони світу і урочистим входом в святилище не на початку літургії, як це звичайно роблять священики, але під час співу третього антифону, коли звичайно відбувається вхід з Євангелієм.

Вечірня молитва для родини

  Колись зробив для приватного вжитку коротку молитву, котру можна було б молитися вдома з родиною. Використав молитви "Апостольського передання" та "Апостольських постанов". Може кому стане в пригоді.

Вечірня молитва

Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.

Щоденне у літургії

Хоча літургію називають святкуванням і дійсно кожного дня ми святкуємо пам’ять якогось святого, все ж мені здається, що літургія живе незмінними частинами і щоденним ритмом. Такі думки мені прийшли сьогодні під час канону на утрені. Кожного дня щось нове, нові цінні ідеї про особисте життя якогось монаха у середньовічному монастирі студитів, а все ж чекаєш на ту останню пісню Богородиці, яка кожного дня та сама, на ту саму мелодію, з дуже скупим у порівнянні до "плетенія словес" канонів. Щось є такого у тій літургійній щоденності, що додає наснаги жити. І так з більшістю незмінних частин богослужіння: "Світло тихе", "Сподоби, Господи", "Нині відпускаєш", "Бог Господь", "Пісня Богородиці", Славослов’я утрені. Всі ці частини богослужіння однозначно є важливішими від всіх стихир, канонів ітд. Навіть у святковому боослужінні його сталі частини такі як "Блажен муж", "Полієлей", "Ангельський собор", "Воскресіння Христове" ітд. виглядають мені основними у порівнянні із безліччю змінних канонів навіть якщо вони і є богословськи і літературно ціннішими.

Зустріч людини з Богом можливо і нагадує багаті змінні літургійні тексти, але життя у Ньому точно є простим, але водночас глибоким і незмінним щоденним текстом. 

Думаю, що наша літургія повинна відновити побільше таких простих щоденних практик, залишивши складні канонні та стихирні тексти для приватного розважання.

Богоявленський піст

Спілкування з Богом у християнстві займає найважливіше місце і передбачає повну відданість християнина цій справі. Де б не був християнин, він повинен памятати про Бога і шукати Його присутності, а беручи до уваги те, що Бог всюдиприсутній, йому і шукати не дуже то треба, просто навчитися відкривати свої духовні очі і зріти Бога у всіх Його проявах, доступних людській природі.

Все ж, перш ніж зріти Його, християнин повинен навчитися абстрагуватися від себе, дати Богові обявити себе таким, яким Він є. Дати Йому явити Себе. 

Напевно цього нас і хоче навчити Церква у період перед Різдвом і Богоявленням. Заспокоїти свої уявлення про Бога, для того, щоб Він заповнив нашу уяву, віддати себе, свою уяву Богові, щоб Він міг її сформувати, так як Він формується в утробі Марії. Без дії мужа - нашого розумування, але дією Святого Духа Він зростає в нас і родиться як Слово. В цій духовній тиші очікування на прихід Божого Слова Він не являється нам як Кріпкий, але як Величний у своїй убогості. Його присутність, гонима непевностями Йосифа - нашого розуму, переписами кесаря, котрі ведуть нас часто у небезпечну дорогу, місце, де нас не очікують і не приймають, де не сонце і не відомі всім зорі просвітлюють дорогу, але нова зоря провадить невідомих людей до нашого серця, саме вона (присутність Христова) стає причиною співу ангелів про спасіння нашої душі у якій раждається Христос.

Приготуймо ж у ці дні Йому дорогу, не створенням нового його образу через інтенсивні читанна та навчання, але тишиною своєї душі. Даймо Богові шанс відкритися нам і внас так, як йому заманеться. В цьому полягає прошення молитви Отченаш про його волю.

Цього нас вчить і літургійна молитва Церкви. Щоразу збираючись ми відкладаємо наші зацікавлення і уяви, щоб через молитовне повторення-мовлення літургійних текстів прийняти досвід Христа, котрий церква хоче передати нам. Не наші потреби стоять на першому місці у літургійній молитві (це перевага особистої молитви), але наше бажання прийняти церковний досвід Христа, бажання засвоїти його, щоб жити ним і могти передати його іншим. В цьому полягає суть літургійної традиції, відмовившись від свого, прийняти досвід церкви, щоб, засвоївши його, передати далі. Передання не означає пасивного передавання інформації, передання є дар прийнятого, засвоєноого і збагаченого власним досвідом, церковного досвіду Христа. Літургійне передання не є і не повинно бути археологічним набором молитов та піснеспівів минулого, котре передається на строге збереження церковним дітям, радше передання є євангельським талантом, котрий вірний повинен не лише прийняти і віддати його в цілості, але прийняти, помножити і принести плід.

Цього бажаю всім у цьому різдвяно-богоявленському пості!

Утреня за уставом о.Боніфатія Люкса

Short Monastic

 Prayerbook: with music for use by families, California 1996, 1-22.

Переклад літургійних текстів за молитовником “Прийдіте поклонімся”

Український варіант підготував Василь Рудейко

Чин утрені

Предстоятель: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас і на віки віків.

Всі: Амінь.

Предстоятель: Прийдіте, поклонімся цареві нашому – Богу.

Царю небесний

Всі: Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.

Анафора Іполита Римського 215

Колись давно, ше во время оно, перекладав з англійської пару статей о.Хуана Матеоса про Розвиток візантійської літургії: The Evolution of the Byzantine Liturgy. Part I-IV // John XXIII Lectures. Vol. I, NY, 1966, 76-112. Там він подавав текст анафори св.Іполита Римського як приклад древньої анафори (стт.98-99). Переклад потім був опублікований в видавництві "Свічадо": Хуан Матеос, Розвиток візантійської літургії, Львів 2008.  Вішаю переклад на блоґ.

Чин денної молитви за уставом о.Боніфатія Люкса

Short Monastic Prayerbook: with music for use by families, California 1996, 23-32.

Переклад літургійних текстів за молитовником “Прийдіте поклонімся”

Український варіант підготував Василь Рудейко

Чин денної молитви

Предстоятель: Благословен Бог наш завжди нині і повсякчас і на віки віків.

Всі: Амінь.

Предстоятель: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.

Молитва до Святого Духа

Всі: Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.

Анафора св.Григорія Вірменського

Цікава древня вірменська анафора, котра збереглася у ефіопському перекладі. Як вже вказував Борис Тураєв, цікавою вона є тим, що у ній використовується образ хліба розкиданого по горах і пагорбах і зібраного на євхаристії - образ, що використовується також у Дідахі та Анафорі Сарапіона Переклад зробив давно для студентів катехитично-педагогічного інституту і ще не мав часу остаточно поправити.

Тураев Б. А. Из армяно-абиссинских сношений // Записки Восточного отделения Императорского Русского археологического общества. СПб., 1911–1912. Т. 21. С. 012–015.

Переклад: Василь Рудейко

Повечір’я з уставом о.Боніфатія Люкса

Short Monastic Prayerbook: with music for use by families, California 1996, 42-51.

Переклад літургійних текстів за молитовником “Прийдіте поклонімся”

Український варіант підготував Василь Рудейко

Чин Повечір’я

Предстоятель: Благословен Бог наш завжди нині і повсякчас і на віки віків.

Всі: Амінь.

Предстоятель: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.

Царю небесний

Всі: Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.

Вечірня за уставом о.Боніфатія Люкса

Short Monastic Prayerbook: with music for use by families, California 1996, 33-41.

Переклад літургійних текстів за молитовником “Прийдіте поклонімся”

Український варіант підготував Василь Рудейко

Чин вечірні

Предстоятель: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас і на віки віків.

Всі: Амінь.

Предстоятель: Прийдіте, поклонімся цареві нашому – Богу.

Царю небесний

Всі: Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.

Почитання мощей у другу неділю посту

У розмові із моїм добрим  другом, мелхітським священиком о.Хризостомом Канавакісом, взнав, що мелхітська церква мала традицію почитання мощей у другу неділю Великого Посту. Пішов в бібліотеку дивитися на мелхітські літургійні книги. Знайшов у "Byzantine Daily Worship" (Allendale 1969) видану архиєпископом Йозефом Рая (Raya) наступне:

"У році 1843, патріарх Максим ІІІ Мазлум антіохійський постановив, щоб у цей день (друга неділя посту) почитали мощі святих. Ці мощі повинні почитатись не як такі, що мають цінність самі в собі, але як представники тих осіб, з яких вони походять. Патріарх Максим сам створив гарну службу для цього свята." 

Літургійна життєва постава: Das Jahr des Heiles (Pius Parsch)

Ще один на скору руку зроблений перклад. Кілька цінних думок про літургійне благочестя. Мені було цікаво читати. Ділюся з спільнотою.

Pius Parsch, Das Jahr des Heiles, Band I, Klosterneuburg 1933, 7-17.

Переклад: Василь Рудейко 2010

Літургійна життєва постава

Літургія провадить нас не лише у вправляння відшліфованої тисячоліттями церквою Служби Божої, вона хоче також формувати і творити ціле наше життя, звичайно ж за умови, що ми слідуватимемо її внутрішнім законам та зробимо їх нормами нашого життя. Тому можна говорити про літургійну життєву поставу, котра відрізняється у певних пунктах від звичайної сучасної життєвої постави, яку ми називаємо суб’єктивною. Ця душевна постава у своєму суперництві із її молодшою сестрою може вказати на свій поважний вік та шляхетне походження. Саме вона є побожністю та життєвим стилем ранньої церкви та Біблії.

Святкування нового часу: Liturgie aus dem Urquell(Jean Corbon)

Переклав частинку класної книжки. На редакцію ше не було часу і не знаю чи буде, тому вішаю яка є.

Jean Corbon, Liturgie aus dem Urquell, Einsiedeln 1981, 145-151.

Переклад: Василь Рудейко 2010
XIII. Святкування нового часу
Святкування є ніби “моментами”, у яких спасительне провидіння останнього часу стає літургією. Але живі води потоку життя не знають перерв. Поки Вознесіння Господа не сповниться у Його другому приході, Він не перестане плекати світ у своєму Дусі. Як Воскреслий Він є Господом історії у якій ми змагаємось. “Він є і приходить”. Його переможний Прихід переповнює окремі “моменти” нашого святкування. Самі ці “моменти” можливі лише тому, що в них у наше смертне життя вривається життя живе, звільнене від смерті. Іншими словами: при витоках нашого святкування присутня сила Духа, з якої ми повинні безперервно живитися у новому воскресному житті. Вона вривається у наші дні, тижні, роки так довго, аж поки наш старий час всмокчеться нею повністю і смертна завіса розірветься. Вже тепер, “нині” можна взяти у цьому участь.

Айкідо проти агресивного богослов’я

Я думаю, що агресивним нападкам можна протистояти лише технікою айкідо - використання агресії противника проти нього самого. Не потрібно постійно звинувачувати когось, потрібно працювати над пропагандою українського. І це стосується всіх прошарків нашої культури. Світ повинен взнати, що одна з найвідоміших ікон не Владімірская, а Вишгородська, що Руський не є синонімом Российского, ітд.

Ми дуже часто втрачаємо наші позиції, поступаючись і тихенько відходячи в строрну, до своєї крайньої хатки. Таким чином не будують культуру, а віддають іншим свої культурні надбання.

Кирил не мав би такого успіху, та й все агресивне православ’я не мало б жодного успіху, якщо в Україні було б солідне богослов’я. Це стосується як конфесійного так і екуменічного богослов’я. Не богослов’я, яке відстоює свої "православні" позиції, але богослов’я, котре проповідує Христа у культурному українському світі, який шукає спасіння. А я переконаний, що наш народ його зараз дуже шукає.

І питання тут не стільки в тому, якою є кількість парафій чи "активних" вірних. Питання в тому ким для цих вірних, для кожного особисто, є Христос.

Щоденна вечірня за уставом монастиря New Canaan 1965

Book of Hours, 1965, 43-60.

Переклад літургійних текстів за молитовником “Прийдіте поклонімся”

Український варіант підготував Василь Рудейко

Чин щоденної вечірні

[МОНАША СЛУЖБА]

Священик одягає епітрахиль, стає на своє місце і виголошує: Слава святій і єдиносущній, і животворящій, і нероздільній Тройці, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Хор І: Прийдіте, поклонімся цареві нашому – Богу.

Хор ІІ: Прийдіте, поклонімся Христові, цареві нашому – Богу.

Хор І і ІІ: Прийдіте, поклонімся і припадім до самого Господа Ісуса Христа – царя і Бога нашого.

Богородиця як тип християнина

Богородиця у візантійському літургійному богослов’ї являє собою певний прототип кожного християнина і церкви. Найкраще це видно з її іконографічних представлень. Вона завжди виступає разом з Христом. Вона лише тому і є Богородицею, оскільки носить Христа. Ікона Різдва Христового являє Богородицю, котра приймає Христа, а ікона Успіння Богородиці являє Христа, котрий приймає Богородицю.

Світло тихе

Надибав на віршований церковно-слов'янський текст піснеспіву Світло тихе в літургійному катехизмі Александра Духновича (Львів 1855, 128):

Щось сам пробував, вийшло то шо вийшло :)

Світ тихий слави пресвятої,
Отця небесного, безсмертного Творця,
Пучини жизні преблагої,
Христос Ісус! - дійшовши денного кінця,
На захід сонце ось приходить,
Світло узрівши, котре ввечер до нас сходить,
І Сина, і Отца, і Духа славим ми,
Достойний співу від всіх Ти;
Син Божий! Від Тебе все наше життя ллється,
За те Тобі від всіх невмовкна піснь поєтся.

Були колись в нас люди, які вірили в силу нашої мови та літургійної поезії!

Оновлення благодаті

Вже третій раз сідаю написати і третій раз не виходить.
Був в Ужгороді на архимандритських свяченнях свого колишнього німецького ректора. Свято було дуже цікавим, а для мене особливо цікавою була проповідь вл.Мілана Шашіка. Він говорив про Авраама, його радість і прив'язаність до сина, народженого через Божу обіцянку. Бог оновлює вимогою принести в жертву Ісаака віру Авраама. Ми часто, втішаючись Божими благодатними дарами, захоплюємося ними і стаємо їх рабами. Бог пропонує нам принести їх в жертву, щоб наново їх нам подарувати. Це можна назвати оновленням благодаті.
Літургія церкви є постійним оновленням Божої благодаті в нас. Господь просить нас принести в жертву все, що пииносить нам задоволення жля того, щоб звільнити нас від ідолопоклонства. Бог дарує далі і далі, оновлюючи благодать радості. Кожний раз, приносячи Господеві наш час, нашу любов, наше примирення, ми отиимуємо все це від Нього назад, сповнене благодаттю.

Галицька традиція

Історія розвитку літургійних структур - дуже важка справа. Дозволю собі це сказати, оскільки потратив трохи часу на те, щоб в цьому пересвідчитись. Такі літургісти, як Матеос, наприклад, потратили пів свого життя на дослідження окремого обряду в якійсь сирійській провінції і не спішили ототожнювати його з загальносирійським ітд. Я вважаю, що історія богослужбового життя в західній Україні ще занадто мало вивчена, щоб дати остаточну ствердну чи заперечну відповідь на питання, чи існує "галицький обряд". Християнство проникало в Русь різними шляхами і впливи метрополій на підопічні їм єпархії чи парохії ще недостатньо вивчені. Перш ніж говорити про київський чи московський обряд в Галичині, треба відповісти на ряд питань, зокрема:

а) звідки і коли прийшло християнство в землі, котрі ми сьогодні окреслюємо як Галичина?
б) чи існували якісь етапи християнізації?
в) якими були впливи різних конфесій одна на одну і як культурне середовище адаптувало християнство?
г) який вплив мала київська, а згодом московська метрополія на периферійні галицькі землі?
д) як швидко адаптовувались нововведення того чи іншого літургійного центру (літургійні реформи) і чи ця рецепція була повною чи частковою?
е) скільки архівного матеріалу (рукописів, описів очевидців, єпископських листів ітд) вже опрацьовано?
є) чому тетрапод (1 приклад, але є ще інші) притаманний церквам Галичини, Словаччини, Румунії та Індії !!! (в деяких селах, що служать за малабарським обрядом), але не Києву і Москві, якщо звідси прийшла наша традиція?
ж) і основне - що ми маємо на увазі, коли говоримо про "галицький" обряд.

Питання можна ставити і ставити і на дуже мало з них буде обгрунтована відповідь, бо є замало наукових досліджень і джерельного матеріалу. нам поки що залишається робити чорнову роботу для тих, котрі напишуть нову історію нашого літургійного благочестя.

Анафора Тадея і Марія

Переклад Василь Рудейко

Анафора Тадея і Марія 

Свящ.: Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і причастя Духа Святості нехай буде з нами, завжди нині і повсякчас і на віки віків.

Люди: Амінь.

Свящ.: Вгору піднесім серця!

Люди: До Тебе, Бога Авраама і Ісаака і Ізраїля, Царя Слави!

Свящ.: Жертва приноситься Богові, Господеві всього!

Люди: Достойно і праведно!

Диякон: Мир з нами!

Паралітургійні богослужіння

Довелося читати магістерську роботу про Пасії (читання євангелій страстей на повечір'ях перших чотирьох п'ятниць великого посту). Пасії є богослужбовим надбанням православної традиції київської митрополії за часів діяльності Петра Могили. Як відомо, його називають великим латинізатором і бачать у впровадженні ним Пасії певного роду контрлатинізацію: Пасія замість популярної тоді хресної дороги. При цьому якось завжди забувається контекст цих богослужінь і нав'язується штучне розрізнення „латинського” і „православного”. Тому кілька думок з цього приводу, поки свіжі.

А хто не увірує, буде засуджений (16, 16)

Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, засуджений буде (Мр.16.16). Віра передбачає хрещення, хрещення не завжди передбачає віру. Хрещення є логічним завершенням і головним ділом віри, але віру неможливо викликати хрещенням. Віра є наслідком особистої зустрічі з Богом, хрещення - лтургійним святкуванням цієї зустрічі у Церкві. Віра є відповіддю на зустріч з Богом, а хрещення входженням в життя Бога через Його Тіло - Церкву. Тому засудженим буде не той, хто не охрестився, а той хто не увірував. Навіть охрестившись.
Віра не може бути бездіяльною. Вона тягне за собою відповідальність, бо й демони вірують і тремтять. Віра передбачає єднання з Богом, пізнання Його, діяння у Ньому, чи радше Його діяння в нас. А для цього вже треба у Христа хреститися, в Христа зодягнутися. Вже треба не самим жити, але дати Христу жити в нас і слідувати цьому життю. Цього нас навчає також літургія. Кожен, хто думає, що служить літургію, насправді не зрозумів її логіки. Літургія є для того, щоб служити нас. Літургія стає діяльною, коли її логіка провадить нашу логіку, коли літургійний Христос є тим, до якого лучаться наші молитви і пережиття, а не навпаки.
В центрі літургійної дійсності може стояти лише одна людина - Христос. На неї рівняється і з нею лучиться весь спастельний досвід Церкви.

Шість правд віри (З катехитичнх записок)

Є один Бог, що все створив і всім управляє.
За добро Він добром платить, а за зло карає.
Бог святий у трьох Особах вічно пробуває,
Отець Себе через Сина в Дусі нам являє.
Божий Син, Особа друга, щоби нам спастися,
на землю зійшов із неба й з Діви воплотився.
Дюдська душа є безсмертна і жде воскресіння.
Божа благодать конечна є нам для спасіння.

Написано під час катехизації в Янтарному 1999 р.

Смерть по-христянськи

Сьогодні прочитав допис о.Якова Кротова. Особливо сподобалась думка про те, що смерть насправді не є намаганням сховати покійного подальше. Сам давно думаю собі, що похорон є свого роду перехід в божественну сферу, в сферу прхованого. З цього огляду хрстиянська смерть є таїнством, як це вчили богослови ранньої церкви і як це досі є присутнім у богослов'ї ефіопської церкви.
Бог є таїнственний не тому, що хоче заховатись від людини, але тому, що Він хоче, щоб людина Його шукала. Дуже гарно про це сказав мій друг Райнгард Тьолє: "Бог ховається від людини так як дитина ховається від батьків і основне в цій грі не ховатися, але бути знайденим".
Ховаючи вірного, Церква хоче запросити вірних знайти його у його унікальності перед Богом, знайти його через постійну молитовну згадку про нього, через цікавість його долею у "дворах Божих". Шукати усопшого, як свій образ і мету, до якої вона сама прагне. Бог вже знайшов його і веде з ним розмову віч-на-віч; хіба не до того прагне кожен християнин? І молитва за успоших хіба не намагання Церкви допомогти цій розмові бути вдалою і спасительною?

Християнин як таїнство

На цю думку навів мене вл.Софрон (Мудрий) на одній з своїх проповідей на початку навчального року в УКУ. Він сказав: „Християнин є видимим знаком невидимої Божої ласки”. Справді, таїнство стає діяльним лише тоді, коли Христос починає діяти в конкретній особі. Таїнство не є в першу чергу справою Церкви, але справою Христа з конкретною особою. Він, входячи в неї творить таїнство спасіння. Перемінена Христом людина є висловом невидимої благодаті Божої.

На мою думку, чудо подягає в тому, як людина перемінюється у Христі. Її дії, інколи незрозумілі для неї самої, стають євангелієм для спасіння світу. Основне в житті християнина не діяти, але дати Христові діяти через себе, стати не ініціатором спасіння, але його співтворцем. В такий спосіб найлегше уникнути спокуси повчати Христа як він має творити спасіння світу. Євангеліє завжди є кращим за його інтерпретацію, оскільки воно є інформацією з перших вуст, тому кращим є дозволити Христові діяти в собі аніж використовувати Його авторитет і силу для діяння „в дусі Його вчення”. Інтерпретація євангелія завжди передбачає можливість помилки, навіть оправданої, а дія Христа в нашому житті завжди непомильна. Коли людина дозволяє Христові жити в ній так, щоб їх співжиття було гармонійним, вона стає таїнством, таїнством спасіння, таїнством дієвого воплочення божественної любові.

Отченаш light version

Отче наш, Котрий на небі,
Святись Ім'я Твоє,
Царство Твоє нехай прийде,
Станься Твоя воля,
На землі, як і на небі,
Хліб наш по потребі
Дай нам нині.
І прости нам все, чим ми згрішили,
Так як і ми винуватцям нашим відпустили,
І не введи у спокусу,
Ізбав від лукава,
Бо Твоє є, Боже, Царство
І сила, і слава,
Отця з Сином і з Святим Духом споконвічним,
Завжди, нині і повсякчас,
і на віки вічні.

Вислів „віки вічні” неправильний під всіма відомими мені оглядами, але нічо ліпшого під риму мені не підходило. Придумаю, переправлю. Використовувати як аргумент про його кращість від „віки віків” забороняється!
Айхштет, осінь 1999.

Київський Патріархат з Московською літургійною традицією

Створення Української Православної Церкви Київського Паріархату, яку очолив патріарх Філарет (Денисенко), є важливою еклезіологічною епохою українcького православ'я.
Дуже важливим і похвальним є теж ентузіазм, з яким ця церква почала відновлювати літургійне життя українського православ'я. Ще з радянських часів пам'ятаються літургійні видання, тоді митрополита київського Філарета, завдяки яким багато православних, а почасти і греко-католицьких християн могли активно молитись на богослужіннях. Церковнословянська мова у цих виданнях транслітерована українськими літерами була подана в її українському читанні, при чому також були збережені певні звичаї, притаманні українській традиції.
Натомість було дуже дивним зуаважити у перекладацькій творчості УПЦ КП дивне слідування синодальній традиції. Основою для цих перекладів правдоподібно служать церковноловянські книги у їх т.зв. "синодальній" редакції. Розподіл літургійних традицій київської та московської митрополій набув своєї виразності у 17-му сторіччі, внаслідок упорядницької діяльності митрополита Петра Могили та патріарха Нікона. Вони були своєрідною кодифікацією літургійних традицій цих помісних церков.
Намагання московської патріархії стерти ці притаманні українській традиції відмінності спостерігались упродовж всієї історії існування патріархату аж донині. Вони впливали навіть на греко-католицьку церкву через створення міфу буцімто синодальна традиція зберегла непорушну чистоту літургійної традиції православ'я, а будь-які відмінності від неї є латинізацією чи іншим занечищенням (пор. реформи митр.Шептицького у 30-х роках минулого сторіччя).
Тому похвальним є намагання перекласти літургійні тексти українською мовою, але за основу треба все ж брати тексти могилянської редакції. Відновлюючи традиції київської митрополії необхідно відновлювати її у питомій для неї формі, інакше українське православ'я ніколи не позбудеться комплексу меншовартості перед "старшою" сестрою, котра вкрала першість і зацитькала Київ адміністративним способом.
Створюючи український патріархат потрібно вивчити корені його богословської, літургійної та еклезіальної традиції, якщо тільки ми не хочемо бути київською церквою з московською традицією. Інакше ми втратимо свою власну ідентичність і врешті-решт будемо змушені визнати свою неспосібність творити її, будемо завжди дивитись на те, що робить Москва і сліпо мавпувати її.
Те саме стосується і "горбатих" фелонів і інших "типово православних" традицій.

Хто пише, той ся лише!

Створити блог - справа не важка. Важко позбирати докупи слова і дати можливість їм пройтися по очах, головах і серцях читачів.
Пройтися так, шоб вони на хвилю зупинились і помітили допис, помітили не просто текст, інформацію, вдалий або не дуже вислів, а людину, яка його створила. Побачили не лише людину, але подобу Бога, котра до них звертається. Побачили Бога не лише в людині, але віднайшли Його в собі і почали жити справжнім життям.
Але до такого тре дорости! Саме тому і треба творити блоги!